Золоті руки та сталеві плечі: нагорода, що належить кожній
- Олена Вишнякова
- 18 груд. 2025 р.
- Читати 2 хв
Коли стоїш на сцені у світлі софітів, тримаючи в руках нагороду, час ніби сповільнюється. Статуетка «Золоті руки» - це визнання моєї консульської діяльності, дипломатичної роботи та тих проєктів, які ми реалізуємо для підтримки українців. Зазвичай у такі моменти готуєш слова вдячності партнерам та команді. Але цього разу все пішло не за сценарієм.
У залі почався рух. Один за одним підвелися ті, хто сьогодні є атлантами нашої держави - очільники Збройних Сил України. Поважні, заслужені воїни. Люди, які тримають небо над нами. Вони встали на знак поваги. Всі. У ту мить я відчула, як до горла підступає ком. Це був момент такої пронизливої щирості, що стримати сльози стало найважчим завданням вечора. В голові пульсувало лише одне питання: «Хто я, щоб переді мною схиляли голови ці титани? Чи достатньо я роблю, стоячи поруч із їхнім подвигом?»
Але за мить емоції поступилися місцем усвідомленню. Я взяла себе в руки, бо згадала, кого насправді я представляю на цій сцені. Вони вітали не просто мене як особистість чи дипломата. У моєму обличчі вони вітали кожну жінку, яка живе в Україні. Яка працює тут, попри сирени. Яка ростить дітей, навчає, лікує, створює робочі місця. Яка будує життя на своїй землі й мріє про її перемогу так само палко, як і ті, хто тримає зброю.
Ця нагорода в моїх руках раптом набула зовсім іншого змісту. Це відзнака для всіх українських жінок, які щодня тримають свій фронт
.
Для тих, хто чекає, працює, підтримує, виховує і молиться. Для тих, хто не здається і продовжує жити, навіть коли серце стискається від тривоги. Ця відзнака - про нашу спільну силу. Про те саме "жіноче плече", яке часто називають крихким, але яке насправді є незламною опорою для тилу України.
Ми часто недооцінюємо свій внесок, вважаючи його "маленьким" на фоні великої війни. Але саме з таких "маленьких" справ - щоденної праці, турботи про дітей, підтримки економіки - складається фундамент нашої стійкості. Тому цю нагороду я подумки розділяю з кожною з вас. Це наше спільне визнання. І нагадування про те, що перемога - це спільна справа, де важливий кожен, хто не опускає рук.
Коментарі